Баба Яга

“Сім нових казок на старий зразок”

Баба яга запарює чай в горняті.
В неї сьогодні клієнтів повна вітальня:
Хтось не уміє чекати, а хтось – прощати,
В когось – казенний дім і дорога дальня.
Баба яга доливає до верху рому.
Зранку мігрень, й голоси – наче шпиці в ніздрі.
«Справа не в грошах. Я не ворожу нікому.
Доля – незмінна, а нерви мої – не залізні».
Баба яга додає в ром настій калгану.
Біль пригасає і дихати легше трохи.
«Ні, корову сусіду труїть не стану.
Вам не пристріт свербить, а котячі блохи».
Баба яга піднімає припухлі очі:
Долі на людях висять, наче мокрі рядна.
«Ваш чоловік не повернеться. Бо не хоче.
Вільна людина – краща, аніж порядна».
Бабі язі натирає протез до крові.
Ллє крадькома дурман і стає нечула.
«Ваші діти приїдуть, як будуть готові.
Ваша дружина і думать за вас забула».
Баба яга на стіні викреслює дати,
Мов до кінця ув’язнення лічить днини.
«Бійтеся бога! Було б чого помирати.
Що нам дано – не залежиться від людини».
Бабі язі від утоми трусяться губи.
Цей потік безкінечний і безнадійний.
«Хоч розірвіться, але вона вас не любить.
Ви ні до чого. То просто така людина».
Баба яга не бажає це бачити й чути,
Тільки знання, як вода – проточує шпарку.
«Вірте, одне не міняється зовсім – люди.
Так, я приймаю переказ грошей на картку».
Баба яга зголодніла. Година пізня.
Люд за дверима свариться і нуртує.
Доля незмінна. Та воля її – залізна.
Баба яга нікого не порятує.