Котигорошко

“Сім нових казок на старий зразок”

Котигорошко бере точило таким відточеним рухом,
Що робиться ясно – його він тримає частіше за булаву.
Він затягує гаш, насовує шапку на вуха,
І відкладає на потім – життя і сорочку нову.
В цього змія не три голови, і навіть не тричі по три,
І не три в трьохсотому ступені, хоч він чисел таких не зна –
Відрізані, відростають гронами, тиснуть з боків і згори,
А він крутить серпом увсебіч і вперто їх відтина.
Ех, йому б булави! Та хто дасть йому булаву?!
Він – зерня цієї землі, одна з мільйонів її бадилин.
Рветься по швах сорочка, зметана на живу.
Кажуть, надія на нього, бо він – наймолодший син.
А що, як втерпне рука? Чи буде його заколото?
Чи з’їдено? Чи задушено? Чи живцем утоптано в ґрунт?
Він – син цієї землі, її найщиріше золото,
Він її кров, її піт, її сіль – він її найміцніша лють!
Здіймай же серпа! Цей врожай потрібно стинати!
Глянь, як пре! Де житимеш, якщо землю віддати змієві?!
З кожного грона вперто сиплеться кляте
Сім’я зміївське, і землю твою засіює!
…Ошую махне – ось і вулиця пролягла.
Гупнули голови в землю, ледь не збили із ніг.
…Одесную махне – і провулок, ген до краю села.
Є ж там люди якісь – вийшов би хто й допоміг!
Один у полі не воїн. Тупиться серп. Терпне рука.
Взяти б ту булаву – й вгатити, щоб аж загуло!
Сорочка розлазиться в клоччя. Піт ручаями стіка.
Але булави нема. Є мовчазне село.
Мов миші, сидять по запічках. Очицями – блись, блись.
Ти – наймолодший син. Бийся тепер за всіх.
Ми би, може, і вийшли… може, і вийдем колись…
Може, і вдарим його разок… Але краще б ти переміг!
Тут, на печі, знаєш, як корчить? Ні сісти, ні встати!
Знов хтось обніс садок, і корова стоїть недоєна.
Та й картоплі померзнуть, час би вже їх копати.
Та і навіщо цей клопіт, як маєм такого воїна.
…Ошую – гуп голова! А виросло їх утричі!
…Одесную – гуп голова! А тіло кущиться шиями!
Руки не чують серпа. Піт заливає вічі.
І сіється, сіється, сіється прокляте сім’я змієве!
Наша була земля, а парость ця зійде – пиши пропало…
Чуєте, пропадуть садки, картоплі й корови!
Скільки серпом не махай – а змія менше не стало!
Змія менше не стане, доки не вийдете ви!
Та хай він западеться, цей безкінечний бій!
Ні виграти, ні програти – хоч ти вовком вий, хоч ти землю їж!
Він би взяв булаву, так село збудували – на ній!
Б’ється Котигорошко. Він – останній рубіж.