«Як вишколити дракона» | Крессида Ковелл

  1. Спочатку впіймай дракона

Давно-предавно на відлюдному і вітряному острові Бевзь щонайменший вікінг зі щонайдовшим ім’ям стояв по кісточки в снігу.

Невдах Навіжений Навага Третій, Надія і Наступник племені Нечемних Нехлюїв почувався зле відколи прокинувся цього ранку.

Десять хлопчаків, разом із Невдахом, плекали надію стати повноправними членами племені, склавши іспит Драконячої Посвяти. Вони стояли на негожому пляжі найнегожішого узбережжя усього негожого острова. Валив сніг.

«СЛУХАТИ СЮДИ!» – загорлав Гиндик Громовісний, вояк, відповідальний за Посвяту: «Це ваша перша військова оборудка, і Невдах керуватиме командою».

«Тільки не Невдах!» – застогнав Бовдур Безверхий разом із рештою хлопчаків. «Ви не можете поставити Невдаха над усіма, пане, він же НІКЧЕМНИЙ!»

Невдах Навіжений Навага Третій, Надія і Наступник племені Нечемних Нехлюїв, жалюгідно витер носа рукавом і вгруз у сніг ще трішечки глибше.

«Та БУДЬ-ХТО буде кращим від Невдаха!» – чмихнув Слинько Рагульський: «Навіть Нірибанім’ясо впорається краще за Невдаха!»

Нірибанім’ясо був косооким, та ще й сліпим, як медуза, і мав алергію на рептилій.

 «ТИХО!» – заревів  Гиндик Громовісний. «Хто зараз заговорить, буде снідати слимаками наступні ТРИ ТИЖНІ!»

Відразу запанувала повна тиша. Слимаки дещо схожі на червів, а дещо – на шмарклі, а на смак гірші від них обох.

«Невдах керуватиме і це наказ!» – волав Гиндик, який просто не вмів видобути із себе щось тихше від волання. Він був двометровим здоровилом, в його єдиному живому оці металися очманілі бісики, а борода скидалася на вибух феєрверку. Незважаючи на пронизливий холод, він убрався у хутряні  шорти й мацюпусіньку замшеву жилетку, що виставляла напоказ його роздуті м’язи й червону, як в печеного рака, шкіру. В одному з величезних кулаків він затис палаючий смолоскип.

«Невдах поведе вас, хоча він, дійсно, цілковито нікчемний, через те, що він – син ВОЖДЯ, а саме так робляться справи у нас, Вікінгів. Де ви думаєте живете – в РИМСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ? Хай там як, але сьогодні це найменша із ваших турбот. Ви тут, щоб довести,  що ви – Героїчні Вікінги. І це стародавня традиція племені Нехлюїв, ви повинні…» – тут Гиндик зробив драматичну паузу: «…СПЕРШУ СПІЙМАТИ СВОГО ДРАКОНА!»

«Оооо, стражденна ставрида…» – подумав Невдах.

«Наші дракони – це те, що робить нас особливими» – ревів Гиндик: «Прості смертні навчають соколів полювати для себе і коней – возити себе. І тільки ГЕРОЇЧНІ ВІКІНГИ приборкують найдикішу й найнебезпечнішу звірину на землі».

Гиндик похмуро сплюнув у сніг. «Існують три частини  іспиту Драконячої Посвяти. Перша і найбільш небезпечна частина – це перевірка вашої мужності й грабіжницьких навичок. Якщо ви хочете увійти до племені Нечемних Нехлюїв, перш за все ви маєте спіймати свого дракона. І ЧЕРЕЗ ЦЕ…» – продовжував Гиндик на повний голос: «…я привів вас у цю мальовничу місцину. Погляньте на саму Дику Драконячу Скелю».

Десять хлопчаків закинули голови.

Скеля паморочно бовваніла ген над ними, чорна й зловісна. Влітку ви б її навіть не побачили, стільки драконів усякого розміру й форми комашилися навколо неї, виляскуючи, гризучись і наповнюючи повітря мішанкою криків, чутною над усім Бевзем.

Але взимку дракони спали, і над скелею западала тиша, яку ламав тільки лихий, тихий рокот їхнього хропіння.

«Отже», – сказав Гиндик: «Ви помітили ці чотири печери на півдорозі до вершини, які скидаються на малюнок черепа?»

Хлопці покивали.

«Всередині печери, яка лежить за правою очницею, розміщені драконячі ясла, у яких ПРЯМО ТЕПЕР досипають останні зимові тижні три тисячі малих драконят».

«ООООООО…» – вражено простогнали хлопці.

Невдахові пересохло в роті. Він-то знав про драконів значно більше, ніж будь-хто інший. Відколи був малим хлоп’ям, захоплювався цими створіннями. Він проводив безкінечні години в таємному спогляданні їхніх повадок. (Спостерігачі драконів вважалися дивакуватими і несповна розуму, тож справа вимагала таємності). І всі його знання про драконів підказували йому, що впхатися до печери із трьома тисячами з них – вчинок божевільного.

Але вочевидь ніхто більше не переймався.

«За кілька хвилин я попрошу вас узяти одного з цих кошиків і піднятися на скелю», – наказав Гиндик Громовісний. «Щойно ви ступите в печеру – все залежатиме тільки від вас. Я надто громіздкий, щоб протиснутися через шпарини, які ведуть до драконячих ясел. Ви маєте зайти в печеру ТИХЕСЕНЬКО – тебе, Свиновидле, це теж стосується, якщо не хочеш стати першим весняним перекусом для трьох тисяч голодних драконів, ГА-ГА-ГА-ГА!»

Гиндик щиро засміявся зі свого нехитрого жарту і продовжив: «Дракони цього розміру зазвичай відносно безпечні для людини, але в таких кількостях вони накинуться на вас, як піраньї. Тож нічого не лишиться навіть від такого гладуна як ти,  Свиновидле, – тільки жменька кісточок та шолом. ГА-ГА-ГА-ГА! Отож… ви ТИХЕСЕНЬКО пройдете крізь печеру і кожен поцупить ОДНОГО сплячого дракона. ЛЕГЕСЕНЬКО піднімаєте дракона зі скелі й вкладаєте в кошика. Маєте питання?»

Ніхто не мав жодних питань.

«Якщо станеться така прикрість, що ви РОЗБУДИТЕ драконів – треба бути ТУПИМИ ЯК ДОВБНЯ щоб це утнути – вихором несіться до виходу з печери. Дракони страх як не люблять холоду, тож сніг, імовірно, втримає їх від переслідування».

«Імовірно», – подумав Невдах: «Це дійсно надихає».

«Сподіваюся, ви трохи часу витратите на вибір свого дракона. Дуже важливо взяти дракона потрібного розміру. Цей дракон ловитиме для вас рибу і добуватиме вам оленів. Ви візьмете дракона, який згодом возитиме вас у бій, коли ви змужнієте і станете воїнами племені. Втім, вам потрібен показний звір, тож затямте просте правило – беріть найбільшу тварину, яку зможете впхати до кошика. Але не баріться НАДТО всередині…»

«Баритися?» – подумав Невдах: «В печері, наповненій трьома тисячами сплячих ДРАКОНІВ?»

«Нема потреби говорити», – приязно продовжив Гиндик: «Якщо ви повернетеся сюди без дракона, то краще вже б не поверталися взагалі».

«Той, хто ПРОВАЛИТЬ це завдання, негайно відправиться у вигнання. Племені Нечемних Нехлюїв непотрібні провальщики! Тільки дужі Бевзю служать!»

Невдах печально оглянув усе довкола. Скільки сягає око – тільки сніг і море. Вигнання також виглядало не надто обнадійливо.

«ОТЖЕ», – квапливо сказав Гиндик: «Кожен хлопець бере кошика для свого дракона і вирушаємо».

Хлопці кинулися до своїх кошиків, весело і збуджено теревенячи.

«Я збираюся роздобути одного з цих Жахливих Кошмарів із супердовгими висувними пазурами – вони дійсно жахнючі!» – хвалився Слинько.

«О, замовкни, Слиньку, це не для тебе!» – сказав Навкулачник: «Тільки Невдах може тримати Жахливого Кошмара, тобі було б народитися сином вождя!» Батьком Невдаха був Мужило Дебелий, грізний вождь племені Нечемних Нехлюїв.

«НЕВДАХ?» – глузливо сказав Слинько: «Якщо він такий же нікчемний у цьому, як в останній грі в Чавим’яч, буде за щастя, якщо він відхопить хоча б Простого Брунатного».

Простий Брунатний був найбільш розповсюдженим різновидом дракона, добротним, але без жодного лоску.

«ВМОВКНІТЬ І ШИКУЙТЕСЯ, ЖАЛЮГІДНІ  ПУГОЛОВКИ!» – загорлав Гиндик Громовісний.

Хлопчаки проштовхалися на свої місця, з кошиками напоготові, й уважно завмерли. Гиндик пройшовся вздовж лави, кожному запалюючи смолоскип від великого полум’я, яке ніс сам.

«ЗА ПІВГОДИНИ ВИ СТАНЕТЕ ВОЯКАМИ ВІКІНГІВ І ПРИ ВАС БУДЕ ВАШ ВІРНИЙ ДРАКОН… АБО СНІДАТИМЕТЕ ІЗ ВОТАНОМ У ВАЛГАЛЛІ, А У ВАШОМУ ЗАДУ СТРИМІТИМУТЬ ДРАКОНЯЧІ ІКЛА!» – заволав Гиндик в страшенному захваті.

«СЛАВА АБО СМЕРТЬ!» – загорлав Гиндик.

«СЛАВА АБО СМЕРТЬ!» – віддано загорлали вісім хлопчаків у відповідь.

«Смерть…» – печально вирішили Невдах і Нірибанім’ясо.

Гиндик урочисто помовчав, тримаючи сурму біла рота.

«Думаю, це найгірше, що трапилося зі мною ДО СЬОГОДНІ», – подумав собі Невдах, чекаючи звуку сурми. «І якщо вони шумітимуть ще дужче, то перебудять усіх драконів до того, як ми ПОЧНЕМО».

ТРУ-РА-РА-РА-РА-РА-РА-РА!

Засурмив Гиндик.