Мамине плаття | оповідання

На дискотеку чекали з нетерпінням – дівчата із явним, а хлопці з прихованим. Але усі злагоджено готувалися – в належний день прибрали, принесли солодке і музику, а чийсь батько позичив справжній музичний центр і навіть блискучу кулю причепив під стелю.

Після уроків однокласники вдома перевдяглися і стали потроху сходитися. Було незвично бачити усіх не в формі, а в “домашньому” одязі – зразу видно, хто чого вартий. У кого є смак, у кого є гроші, і кому що батьки дозволяють. Дехто, не будем показувати пальцями на Малинчиху, навазюкав собі губи і очі, як тільки не повилазили… Яке кому діло, що вона на кожен виступ так фарбується, класна дискотека – серйозний захід, не те що ці її танцульки!

І якщо хлопці перетворилися із сірих каченят на білих лебедів, точніше, яскравих одудів, то дівчата змінилися так, що і словами не описати. Відчувалося – іде змагання не на страх, а на совість. Навіть Яра прийшла в новенькому рожевому пляттячку із рюшиками, що геть не пасувало до чорних кросівок і чорних колготок, роблячи її схожою на дівчинку-емо. Воно ледве прикривало попу, тож вона раз за разом обсмикувала рюшики, намагаючись натягнути плаття хоча б до колін, і страдницьки морщилась. Більш звичним одягом були штани: шкільні чорні, а краще – улюблені камуфляжні. Із клепками, шнурівками і сотнею кишеньок, в які так зручно класти 1001 потрібну річ – набір викруток, батарейки, ізострічку, шмат п’ятижильного дроту і новий інтернет-роз’єм. А в рожевому платтячку були нікому не потрібні рюшики, зате не було життєво необхідної кишені під викрутку. Яра страждала.

Але справжньою зіркою вечора стала не вона, а тиха і непоказна блондинка Олічка, яка припленталася в якомусь фіолетовому балахоні до п’ят, із блискітками і пишним бантом на попі. Балахон був явно із чужого плеча, і робив блондинку Олічку бляклою, як немічна міль. Дівчатка хихотіли і потай тицяли пальцями, а хлопці відходили від цього жахіття подалі, Олічка стояла із повними сліз очима, а Яра в куточку колупала кишеньковою викруткою плеєр, в якому щось замкнуло.

Нарешті свято почалося, ввімкнули музику, розсунули парти, хлопці й дівчата вийшли танцювати. Саня, такий яскравий в оранжевій куртці, стрибав посередині класу і кричав, що це найновіший моднячий танець. Дівчата танцювали по двоє, а хлопці по черзі запрошували Малинчиху, зірку танцювальної школи. Вона зітхала, усім видом показувала, як її це втомлює, але ішла танцювати на заздрість усім дівчатам. І тільки двоє не брали участі в святі: Яра, яка нарешті розклала по парті розібраний плеєр, і Олічка, яка сховалася за фікус і ковтала сльози.

Саня розбушувався від загальної уваги і якась муха його вбрикнула – він підскочив до Олічки, витягнув на середину класу і почав кружляти. Олічка відбивалася, вона соромилася свого плаття і не хотіла крутитися перед людьми, які з неї насміхаються. Від кружляння вони злилися у фіолетово-помаранчевий вихор, що миготів посеред класу, як ярмаркова дзиґа.

– Ну і кольори, аж в очах від вас рябить! Мене зараз знудить…  – голосно сказала Малинчиха і закотила очі.

Це стало останньою краплею: Олічка вирвалася і вибігла в коридор, шпортаючись в довгому, широкому дорослому платті. Хтось виключив музику. Стало тихо.

Саня роблено засміявся:

– А чого вона в такому приперлася? Не могла нормально одягтися, чи що?

Яра відклала плеєр і пильно подивилася на нього. Сердита і розпашіла Віра вискочила на середину кімнати:

– Вона-то може нормально одягтися, а ти від цього нормальною людиною не станеш, Кузнєцов! У них в сім’ї вісім дітей, а не одна балувана ляля як ти, Малиненко. Прийшла людина в маминому платті, а ви тут влаштували цирк із ведмедями! Фу на вас!

Поки Віра ганьбила однокласників, Яра тихенько вийшла із класу і попленталася коридором. Їй теж було невесело. Вона і сама б не сказала, що її засмутило більше – відсутність кишені під реверсну викрутку, жорстокість однокласників до бідної Олічки, чи те, що її ніхто не позвав танцювати і вона почувається зайвою на цьому святі життя. А може, її засмутило геть інше – те, про що вона не любила говорити нікому. Яра зітхнула і пішла шукати Олічку.

За півгодини пристрасті в класі вщухли і музика заграла знову. Саня ховався за фікусом: після палкої Віриної промови однокласниці добряче нам’яли йому вуха, і настрій для бешкетів пропав. Танці були повільні й печальні, тістечка закінчилися, а однокласники присоромлено поглядали на двері. Коли ті нарешті відкрилися, ніхто не чекав таке побачити: в клас соромливо зайшла блондинка Олічка в рожевому платті з рюшиками. Оліні колінця, обтягнуті білими колготками, трохи тремтіли від хвилювання, але загалом виглядала вона непогано.

Коли ж до класу гордо увійшла Яра, Саня з переляку ледь не перекинув фікус: на ній був Олін фіолетовий балахон, причому бант вона пов’язала на животі на манер сумки кенгуру, а довгий подол обмотала навколо ніг, як індійські шаровари.

Малиненко знову демонстративно закотила очі, але ніхто на неї не глянув: усіх цікавило, що буде далі. Присоромлений Саня із червоними вухами виліз з-за фікусу і попросив у Олічки пробачення, правда тихенько-тихенько, щоб за музикою ніхто не розчув. А потім запросив танцювати. І чудо! Виявилося, що Олічка танцює весело і вправно, а в нормальному платті виглядає не гірше за інших.

На фіолетовий кошмар у Яриному виконанні старалися не дивитися. Всі вже звикли до її вибриків, тож вона спокійно і вдумливо протерла контакти випрошеною в медпункті спиртовою серветкою і зібрала плеєр, цілком задоволена собою і довгим платтям, в якому так зручно залізти з ногами на парту і є куди пристроїти викрутку.

На самкінець про прикру подію забули усі, крім Віри: однокласники шарахалися від неї, а Малинчиха із подружками холодно ігнорували. Але вірус Яриної незворушності перекинувся і на Віру. Їхні зверхні погляди не зіпсували їй ні настрою, ні апетиту, тож вона продовжувала їсти, сміятися і танцювати до самого вечора.

Коли дискотека закінчилася, в класі було прибрано, а Яра і Олічка помінялися платтями назад, Віра тихенько сказала подрузі:

– Ну ти дала жару! Як тобі таке взагалі спало на думку?

Яра зітхнула:

– Я не залежу від свого одягу. Самоцінність – чула таке?

– Навіть коли на тобі страшнюче фіолетове мамине плаття? Бррр! – Віра закотила очі й зробилася схожою на Малинчиху. Її принциповість не похитнулася, але ж може людина сказати правду хоча б найближчій подрузі?!

Яра уважно подивилася на неї і тихо відповіла:

– Якби в мене була мама, я б із радістю носила навіть найстрашніше її плаття хоч кожен день. Навіть якби в ньому не було жодної кишені. Добре, що сьогодні Оля позичила мені справжнє мамине плаття.

Яра взяла портфель і пішла до виходу. А Віра стояла і червоніла, відчуваючи себе безцеремонним Санею.