«Що стало із піратами?» | Анрієт Бішоньє 

(переклад з французької)

Пірати були хлопці брудні, смердючі і дуже погано виховані. Вони мали здоровезні бороди, чорні нігті, жовті зуби й підбиті очі. Цілими днями вони тільки те й робили, що пили ром і плювали в стелю. Принаймні, так розповідають; було це дуже, дуже давно.

На великому кораблі під чорним прапором вони плавали морями, і день при дні хтось один чатував на палубі з довгою-предовгою підзорною трубою, а помітивши здалеку інший корабель,  одразу кричав:

– До збрррої!

Тоді решта піратів насипали в гармати пороху для стріляння, хапали ножі для різання та тесаки для рубання. А потім піднімали вітрила, і корабель під чорним прапором кидався навздогін іншому кораблю. І тоді – Пум! – наскакував бортом на борт. А далі – Піф! Паф! Цвінь! Бах! – пірати вбивали моряків того корабля. Потім вони відкривали скрині, й тягли до себе золото й коштовності, єдваби й самоцвіти, сардини в олії та іспанську шинку. Іншим разом їм діставалися ром, чай та англійські бісквіти.

А потому пірати заганяли свій корабель за скелю від вітру. І там вони пили ром і їли, аж поки їхні животи ставали як м’ячі. Інколи вони затівали сварки й бійки, але це їм анітрохи не шкодило.

Одного дня пірати помітили гарний білий корабель, що ішов під усіма вітрилами.

– До збррррої! – закричали вони.

Вони кинулися за кораблем, наскочили на нього бортом – Пум! Але коли вже зібралися зробити Цвінь! і Бах! усім морякам, виявилося, що це – пастка. Не було на білому кораблі жоднісінького моряка, а була на ньому одна-єдина шкільна вчителька. Не було на кораблі скринь, повних золота, були самі тільки книжки з малюнками.

Пірати розлютилися – вони не вміли читати.

– Киньте цей мотлох у море! – загорлав капітан піратів, – з училкою вкупі!

Через борт перекинули дошку для вчительки, і кінець дошки затремтів над чорними пінними водами. Але вчителька не затремтіла. Стояла собі на краєчку – спокійнісінька. А пірати тим часом тягали книжки і викидали їх у море.

Аж раптом одна книга відкрилася перед носом пірата – просто на історії Червоної Шапочки. Малюнки були прегарні.

– Що це таке? – запитав пірат у вчительки

.- Ааааа! Оце… – сказала вчителька, – гаразд, давним-давно…

І, стоячи на хисткій дошці, вона почала розповідати казку про маленьку Червону Шапочку. Піратам так сподобалося, що вони стали присуватися до вчительки, а деякі навіть штовхалися, щоб бути ближче до неї, і падали в воду. Доводилося виймати їх з води гарпуном для китів.

Коли казка про Червону Шапочку закінчилася, пірати одразу попросили ще одну. Тоді вчителька взяла книгу, яку вони збиралися викинути в море, і почала читати казку про Красуню й Чудовисько. Пірати підсовувалися ближче, штурхаючи один одного, і ще добрий десяток вивалився за борт. Довелося виловлювати їх сіткою для тріски. Коли казка про Красуню й чудовисько скінчилася, на кораблі залунало:

– Ще одну! Ще! Ще!

Тоді вчителька відказала, що не бажає розказувати казок, стоячи на дошці над водами чорними й пінними. І що потрібно знайти для корабля затишне місце, затулене від вітру скелею, а піратам – без штовхани зайняти місця навколо неї.

Пірати негайно втягнули свою мерзенну дошку, старанно склали книги в стоси на палубі й загнали корабель за скелю. Коли всі заспокоїлись, вчителька взяла ще одну книгу. В ній ішлося про Принца й Русалоньку, Гидке каченя, коробку фарб і Принцесу на горошині.

Коли вона читала, пірати геть забували, що вони пірати, бралися смоктати великий палець і так засинали. Тоді вчителька приносила пуховики, вкривала їм ніжки, згортала книги, вмощувалася у кріслі – й собі засинала.

Пірати так і залишилися на кораблі, в сховку, слухати вчительчині казки. Минали дні, тижні, місяці, роки; вони так вподобали ті казки, що й самі зажадали навчитися читати.

І тоді почалися дива. Пірати вчилися читати і від того робилися вченішими. Вони вчили все: математику, граматику й географію, різні науки й куховарство. Це зробило їх такими розумними й охайними, що просто не впізнати. Одного прекрасного ранку пірати зі своїм капітаном стали настільки вченими, що дуже здивували свою вчительку: почали винаходити машини – складні, дивовижні й дуже корисні.

Першим був корабель для їжі. На коліщатках, з кишеньками на бортах, він сам котився, сам вибирав, що треба до вечері, ніколи не лінувався. А головне – порожній, він легко складався і вміщався в кишені. Отаким був їхній подарунок вчительці.

Звичайно, пірати добре зналися лише на кораблях, тому всі їхні машини мали форму корабля. Ось їхні головні винаходи. Кварцевий рахувальний корабель – додає, віднімає, ділить, множить, рахує проценти, а ще має годинник з боєм і гру електронну. Садовий корабель, що вміє пересаджувати салат, збирати фрукти, полоти бур’ян та копати землю. А ще музичний корабель, який вітрилами й канатами грає на вітрі концерти для скрипки з барабаном. Далі – відео-корабель-кінотеатр і каравело-комп’ютер, і човномобіль, а ще – кухонний корабель і, звичайно ж, корабель космічний. Всі ці машини, зручні й практичні водночас, насправді придумані піратами. Це пірати зробили все, що так полегшує нам життя, тож сьогодні й не скажеш, що це брудні, смердючі й невиховані хлопці, що вони п’ють ром, плюють в стелю, мають здорові бороди, чорні нігті, жовті зуби і підбиті очі.

Насправді, зустрівши пірата на вулиці, ви його навіть не впізнаєте. Бо тепер пірати носять чудові міські костюми, і хоч мають бороди, але зовсім маленькі.